Articles

DOI: https://doi.org/10.31713/vs220269

Анотація

У статті обґрунтувано біоетичні засади сталого розвитку аквакультури в Україні в контексті імплементації принципів Європейського зеленого курсу. Розглянуто ключові концепції та їх адаптацію до сфери водних біоресурсів, де риби визнаються відчуттєздатними істотами. Проаналізовано нормативну рамку ЄС: Стратегію «Від ферми до виделки», Стратегію збереження біорізноманіття 2030, Кліматичний закон, План дій із нульовим забрудненням, а також принцип DNSH як обов'язковий фільтр для фінансування через EMFAF та RRF. Виявлено основні біоетичні виклики інтенсивної аквакультури: висока щільність посадки (стрес і страждання риб), антибіотикорезистентність, генетичні втручання, втечі риб та забруднення довкілля. Здійснено порівняльний аналіз стандартів ЄС (обов'язкові welfare-стандарти, EFSA guidelines, операційні індикатори добробуту) із законодавством України станом на 2026 рік. На основі SWOTаналізу запропоновано дорожню карту гармонізації (2026–2030 рр.), яка охоплює чотири етапи: нормативно-правове забезпечення, пілотні проєкти RAS/IMTA, сертифікацію та освіту, моніторинг і ESG-звітність. Доведено, що інтеграція біоетичних принципів, декарбонізація та дотримання DNSH є не лише умовою доступу до європейського фінансування, а й конкурентною перевагою України на шляху до членства в ЄС, забезпечуючи синтез економічної ефективності, екологічної сталості та моральної відповідальності перед сучасними і майбутніми поколіннями.

Біографії авторів